Тетяна Журунова — мистецтвознавиця, музейниця. Маючи досвід експозиційної практики, вважаю актуальною для створення музею сучасного мистецтва у Вінниці інформацію про мистецькі колекції в регіоні, які формувалися у період 1954–2022 років. Панорамний огляд дає схема інституційних і приватних колекцій за роками створення і джерелами надходжень.

Більшу увагу на цьому етапі приділено колекції творів вінницьких митців у напрямі постмодернізму, що склалася завдяки виставковій політиці Вінницького обласного краєзнавчого музею. Зали музею від кінця 1980-х років та протягом наступного часу були відкриті для художників, які шукали неординарних форм виразності: абстрактний експресіонізм (В. Рибачук, І. Ященко), символізм (Ф. Панчук, О. Довбощук, М. Сорока), трансавангард (В. Штельмах, Ю. Клементьєв), енергетизм (В. Шпаковський) тощо. У музеї сталими були виставки лендарт-фестивалю та акції, організовані О. Никитюком. Багатошаровість мистецьких процесів, епатажність маніфестів, індивідуалізм, притаманні пострадянському культурному ландшафту, стали характерними й для Вінниччини.

Стаття «Вінниччина: Медицина&Мистецтво» є оглядом приватних колекцій сучасного живопису в регіоні. Більшість із тих збірок, що вийшли у публічний простір, пов’язані з іменами дієвців у сфері медицини. У дослідженні розглянуто колекції професорів О. Яковлевої, П. Загнибороди, Б. Мазорчука та їхні мистецькі вподобання, на основі яких формувалися зібрання, а також артменеджерську діяльність В. Єрмольєва. За ініціативою лікарів Я. Гольденберга і Ю. Ладуби у 1990–2000-х роках були створені колекції на базі санаторіїв у Хмільнику та Немирові (мав статус міжнародного), джерелом поповнення яких були художні пленери. Висновком є те, що тільки взаємодія з музеями й галереями дає шанс зусиллям колекціонера уникнути суспільного забуття.

У наш час відкритих віртуальних можливостей експонат лишається свідком (результатом) акту творчості, а музей (галерея) — місцем свідомого спілкування людини з мистецьким твором.